Тимур Литовченко
від в 26 лютого, 2020
33 переглядів

Із серії «Новітні казки Діда Панаса»

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Сьогодні я приніс вам казочку — ще й бубликів в’язочку! А казочка моя буде про ЗЕлену Кнопку… Отож, діточки, сідайте довкола своїх комп’ютерних моніторчиків, планшетиків чи смартфончиків та слухайте мене уважненько.

Хоча майте на увазі, що коли мине час, ви підете до школи й вивчите англійську мову… ну, і загалом станете дорослими — то, можливо, самі прочитаєте коротеньке оповідання письменника Ричарда Матесона «Button, Button», більш відоме вашим батькам, бабусям та дідусям в перекладі «Натисніть кнопку». Але це станеться колись у далекому майбутньому. А зараз, доки ви ще маленькі — спробую переказати вам це оповідання на свій манер. Так, як це у Діда Панаса зазвичай виходить. Ну що ж, слухайте мене, малятка, любі хлопчики й дівчатка!..

 

Отже, була собі звичайна сім’я — як-то кажуть, «тато, мама і я». І звали цих людей: татусь Костусь, матуся Маруся й синочок Петрик. Жили вони собі не гірше й не краще від інших українських сімей. Жили-поживали, добра потроху наживали.

Як раптом на початку весни минулого, 2019 року у двері їхнього дому хтось постукав, а коли матуся Маруся відчинила — виявилося, що за дверима нікого нема, тільки на самому порозі якийсь пакунок лежить. Підняла вона той пакуночок, занесла в хату та й каже:

— Костусеньку, Петрику! А погляньте-но, що це нам принесли?..

Розгорнули вони пакунок — а там тільки і знайшлися дві речі: по-перше — невеличка чорна пластикова коробочка з однією-єдиною кнопкою посередині… величезною, зеленого кольору кнопкою… а по-друге — малесенький конвертик, до коробочки скотчем приліплений. У той конвертик була вкладена записочка, а в записочці було сказано наступне:

Шановні співвітчизники! Невдовзі у нас в Україні пройдуть вибори. Зараз ви живете погано тому, що стомилися від війни, задихаєтеся від корупції та свавілля кривавого й жадібного бариги і його ненависної камарильї. Ми пропонуємо вам: ЗРОБИМО ЇХ РАЗОМ!!! Для цього потрібно небагато, а всього лише:

1. загадати свої найбільші, найпалкіші бажання;

2. натиснути на ЗЕлену Кнопку, розташовану на чорній коробочці, стільки разів, скільки бажань ви загадали;

3. покласти чорну коробочку з ЗЕленою Кнопкою у своїй хаті десь на видноті;

4. обов’язково піти на вибори і проголосувати за нашого «ЗЕленого» кандидата в преЗЕденти, а згодом і за його молоду та перспективну в усіх відношеннях «ЗЕ-команду».

А далі станеться диво дивне — резонансно-когнітивне: всі ваші найбільші, найпалкіші бажання передадуться при натисканні ЗЕленій Кнопці, що передать їх до чорної коробочки, яка увійде в когнітивний резонанс із коробочкою-приймачем, розташованою в нашому партійному офісі молодої, перспективної в усіх відношеннях «ЗЕ-команди». Таким чином, наша молода і перспективна «ЗЕ-команда» дізнається про всі найпалкіші бажання нашого народу! А коли всі ці народні бажання зіллються воєдино, згідно до чотирьох правил елементарної «Рихметики» Пупкіна з картинками — от тоді й буде нам щастя!!!

Овва, скільки ж тиснули батьки на тую ЗЕлену Кнопку… Весь той вечір тиснули і всю наступну ніч тиснули, і весь наступний день теж тиснули: добре, що тоді неділя була — вихідний день, на роботу йти не треба. Знай собі — сиди та на ЗЕлену Кнопку натискай!.. Все заради кращого життя, заради спокою та добробуту себе і своїх діточок:

— і щоб кривавого баригу з його ненависною камарильєю від влади прибрали;

— і щоб більше не стріляли;

— і щоб корупція щезла;

— і щоб достаток в усьому настав;

— і щоб ніхто ні в чому нестачі не відчував…

Всі, хто й чого бажав — за все велику ЗЕлену Кнопку на чорній коробці щоразу натискав! Синочок Петрик лише спитав про одне-єдине:

— Татусю Костусю! Матусе Маруся! А що то таке — «камарилья»?!

— Овва, синочку, то дуже-дуже нехороша штука така! Щось на кшталт зграї комарів, які влітку дзижчать у повітрі та все кусають і кусають, кусають і кусають… Отож не думай краще ні про яку «камарилью», а знай собі тисни на кнопку, думаючи лише про найкраще!..

А коли бажання у всіх нарешті скінчилися — татусь Костусь поклав чорну коробочку з ЗЕленою Кнопкою у їхній хаті на видноті. Потім батьки сумлінно сходили на вибори, проголосували, як і було сказано в записці — попервах за «ЗЕленого» кандидата в преЗЕденти, а згодом і за його молоду та перспективну в усіх відношеннях «ЗЕ-команду». І стали слухняно чекати дива дивного — резонансно-когнітивного…

Місяць чекали, другий, третій… Ось вже майже рік минув — але обіцяного в записці щастя все нема та й нема!.. Війна з рашистами на Донбасі як була, так і далі триває. Кривавого баригу з його «комариною» камарильєю від влади хоча й відсторонили — та вони замість себе туди «соросят» якихось завели! А «соросята» ці не кращі, а навпаки ще гірші від бариги та його камарильї виявилися. І знов-таки, все заважають і заважають молодій перспективній «ЗЕ-команді» життя простих людей покращувати… заважають і заважають!.. заважають і заважають!..

Більш того, у сімейства татуся Костуся, матусі Марусі й синочка Петрика попервах субсидію забрали, потім квартплату збільшили, потім за транспортування газу додатково платити змусили. Потім татуся Костуся, який був ФОПом, так податками притиснули, що він був змушений як ФОП самоліквідуватися. А матусі Марусі, як і решті українських вчителів, зарплатню до $4000 так ніхто й не підвищив…

В чім річ?! Хтозна… Всі тільки чекають і чекають виконання обіцянок!

Як раптом одного дня хлопчик Петрик нарешті таки допетрав, що його робити: взяв він чорну коробочку з великою ЗЕленою Кнопкою, що й досі лежала в їхній хаті на видноті, взяв також величезний молоток з набору інструментів татуся Костуся… Я-а-ак вдарив по чорній коробочці — аж трісочки на всі боки полетіли!!! І тоді з’ясувалося, що в чорній коробочці з великою ЗЕленою Кнопкою… не було абсолютно нічого!!! От нічогісінько, ніякого начиння — окрім хіба що пружинки, яка підпирала ЗЕлену Кнопку зі споду. А ще зовсім коротенької записочки, вкладеної всередину:

Якщо ви натиснули на велику ЗЕлену Кнопку, то ви — лохи! Ми знаємо, що ви таки не втрималися й натиснули. А тому вас можна кидати, як лохів — оце ми й робимо, як і збиралися!.. А хто не натиснув на велику ЗЕлену Кнопку — тих все одно ЖАЛЮГІДНА МЕНШІСТЬ, і тому цих вумників можна ігнорувати. Все, бувайте здорові! А ми будемо жити заможно і щасливо.

От на цьому казочка моя нарешті добігла кінця. Бо тепер і татусь Костусь, і матуся Маруся, і синочок Петрик все думають, думають і ніяк не придумають, а що ж далі робити, ях їм тепер жити?! Хоча переважна меншість «вумників» відповідь давно вже приготувала — просто більшість в розмірі 73% ніяк не бажає дослухатися до меншості.

А тепер на добраніч, мої маленькі! Ідіть собі, вмивайтеся, нехай вас батьки напоять тепленьким молочком з медяниками, щоб вночі вам наснилися хороші сни про те, що не слід необдумано тицяти пальцями у незрозумілу ЗЕлену Кнопку. А підступну чорну коробочку краще одразу ж викидати на смітник.

На добраніч, малята, на добраніч!

Дід Панас

Подобається (2)
Завантаження...
2