ТЕТІЇВ Тетіїв — місто районного підпорядкування, розташоване на річці Росці (притока Росі), за 148 км від Києва. Залізнична станція на лінії Козятин — Жашків. Тетіїв — центр однойменного] району, площа якого 758 кв. км. На території сучасного Тетієва знайдено кам’яні знаряддя праці та бронзовий кинджал доби бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), зброю сарматського часу (І—II ст. н. е.), а також римські монети (II ст. н. е.). Поблизу міста є 4 кургани. Два з них’ мають назви Красна могила та Зелена корчма. В місті збереглися залишки валу від стародавнього городища. Тетіїв — місто з стародавньою історією. Воно ще в XII ст. не раз зазнавало нападів кочівників. Під час монголо-татарської навали Тетіїв було повністю зруйновано. Як свідчать документи, землями Тетієва в 1514 році володіли литовські вельможі Іван і Андрій Кошки. Після Люблінської унії, коли українські землі підпали під владу шляхетської Польщі, Тетіїв входив до Брацлавського воєводства. У 1596 році ним володів один з найбільших українських магнатів К.-В. Острозький. Відбудовуючи містечко, Острозькі перенесли його на правий берег Роськи — зручніше для оборони місце. На горбі, між гирлами Дубравки й Росішки, збудували замок. Зі сходу його захищали ліси, а з півдня, півночі й заходу — річка з притоками й непрохідними плавнями. Навколо замку селилися селяни і міщани, що тікали від гніту феодалів з Волині, північної Київщини, а також козаки. Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. біля містечка виникли села Слобода, Плоханівка, Снігурівка, що входять нині до Тетієва. Так він став центром значного староства і великого магнатського землеволодіння. З 1606 року Тетієву надано самоврядування за магдебурзьким правом. Двічі на рік у ньому проводились ярмарки та щотижня — торги. У 1628 році тут нараховувалося 770 димів, діяв водяний млин. За користування землею селяни платили феодалу чинш від 10 до 14 крб. сріблом і залежно від наділу та наявності тягла відбували панщину до 3-х днів на тиждень. Значну частину населення становили міщани: дрібні торговці, ремісники, підмайстри, наймити, їх жорстоко експлуатувала заможна міська верхівка, примушуючи не тільки сплачувати податки на утримання війта, райців, а й виконувати ряд повинностей: ремонтувати шляхи, греблі, працювати на землях членів магістрату та феодала. Власник міста й староста забирали у ремісників частину їх продукції. Соціальний гніт доповнювався національно-релігійним. Магнат Д. Заслав- ський, який з 1620 року став власником містечка, примушував усіх православних ставати уніатами, а священиків — підкорятися уніатському митрополитові. Хто не виконував цього розпорядження, того жорстоко карали. Феодально-кріпосницьке і національне гноблення викликало у місцевого населення ненависть до поневолювачів. Тетіївці брали активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. Вони сформували сотню козаків на чолі з Феськом Федченком і хорунжим Стасем. Сотня входила до Білоцерківського полку, що в 1648 році визволив Тетіїв. Тут під час походу на Волинь зупинявся Богдан Хмельницький. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Тетіїв залишився у складі Речі Посполитої. Рятуючись від панських утисків, його жителі тікали на Лівобережжя і Слобожанщину. Внаслідок цього містечко майже обезлюдніло. Тільки в 1711 році магнат Я. Сангушко, діставши Тетіїв у спадщину, почав його заселювати, обіцяв поселенцям усякі пільги. Однак уже в 40-х рр. XVIII ст. селяни потрапили у повну залежність від поміщика. Вони відробляли панщину до 3—4 днів на тиждень, крім того, виконували інші роботи: збирали в лісі ягоди, лагодили шляхи, мости, гатки. Ще більш посилився релігійний гніт у 80-х рр., коли містечко стало резиденцією уніатського деканату. Тетіївці були активними учасниками гайдамацького руху. 19 липня 1768 року гайдамацький загін на чолі з козаком Серединенком оволодів містечком, розправився з шляхтою, а здобуте майно роздав бідним. До загону приєдналося багато місцевих жителів. Утворилося ще кілька повстанських підрозділів. Загін на чолі з тетіївським козаком Фургульцем зайняв П’ятигори, Кашперівку, Жашків і Житники, а загони Дзяченка і Пташника здобули Погребище і Борщагівку. Проте повстанці недовго утримували Тетіїв. Його знову захопила шляхта. Кілька разів гайдамаки виганяли гнобителів з Тетієва. І тільки війська, послані Катериною II, остаточно придушили повстання. Польська шляхта вчинила жорстоку розправу. За рішенням суду в Тетієві на шибеницях страчено близько тисячі жителів. Висока могила при виїзді до села Росішок ще й тепер нагадує сучасникам про героїчну боротьбу їхніх предків. З 1784 року Тетіїв був центром великого феодального господарства магната Лєдоховського. В ньому налічувалося 378 димів і 2799 чоловік. Після возз’єднання Правобережної України з Росією в 1793 році містечко входило до складу П’ятигірського повіту, а з 22 листопада 1800 року стало волосним центром Таращанського повіту Київської губернії. Власник Тетієва О. Даровський у 1834 році володів 3717 десятинами землі. Він побудував тут гуральню, яка в 1848 році виробляла продукції на 900 крб. Крім того, діяли броварня й цегельня. Велику роль відігравала торгівля. На недільні ярмарки у 1846 році привозилося товарів на 16 тис. крб., а продавалося — на 12 тис. крб. У 1853 році в Тетієві проживало 4488 чоловік3, у т. ч. З тис. селян-кріпаків, близько 500 державних селян. Значну частину жителів становили міщани, багато яких займалося ремеслами. У 20-х рр. XIX ст. при костьолі існували лікарня на 10 ліжок та польська школа, в якій навчалися переважно діти поміщицьких службовців. Українське населення залишалося неписьменним. Селяни Тетієва у результаті реформи 1861 року були фактично пограбовані. Згідно з уставною грамотою на 1610 ревізьких душ поміщик виділив 4165 десятин землі, тобто по 2,5 десятини на душу. За цю землю вони мали сплачувати в казну щороку 4808 крб. 61 коп. Крім того, до переходу на викуп селяни залишалися тимчасовозобов’язаними і мусили, як раніше, працювати на пана літом 74 дні і зимою 484. Поміщик не повернув деяким селянам усієї землі, якою вони користувалися до реформи. Вони звернулися зі скаргою до судових інстанцій. Розбір справи тривав до 1884 року, але вимоги їх не задовольнили. Селяни виступали проти тимчасовозобов’язаних відносин з поміщиком, відмовлялися виконувати повинності в його господарстві. 26—27 березня 1862 року жінки не вийшли на роботу до фільварку. Щоб приборкати непокірних, прибув начальник таращанської поліції з ротою солдатів. Почалися арешти. Проте селяни заявили: «Чиновникам не віримо, а повіримо лише тоді, коли цар прийде». Незважаючи на погрози, тетіївці відмовилися підписувати уставну грамоту. Внаслідок цього вона була введена без їх згоди, а для гарантії «порядку» в містечку залишився на постій загін козаків. У пореформену добу відбувається дальший економічний розвиток Тетієва. У 1867 році на гуральні Даровського працювало 9 робітників і виготовлялося продукції на 7 тис. крб., у 2-х цегельнях — 14 робітників і продукції — на 1340 крб. на рік. Заможний селянин Г. Поліщук організував виробництво черепиці, яку виготовляли 4 робітники. Свічковий завод П. Сухаря видавав продукції на 950 крб. Крім того, у містечку діяли 4 водяних і 5 вітряних млинів, 3 крупорушки, які за рік переробляли 2250 пудів зерна на борошно та 13 000 пудів — на крупу. У центрі містечка, де розміщувалися в основному підприємства, жило 1807 міщан, які займалися кравецьким, ткацьким, бондарним, столярним і гончарним промислами. Поширеним було вишивання рушників і плетіння кошиків. Торгівля мала переважно місцевий характер. У Тетієві налічувалося близько 90 бакалійних і галантерейних крамниць. На околицях містечка: в Слободі, Плоханівці і Снігурівці жили селяни. Тут розміщувалися 3 поміщицькі економії, в яких було 2060 десятин орної землі. Внаслідок розвитку капіталізму поглиблювався процес класового розшарування селянства. Створювався резерв вільних робочих рук. Частина бідняків шукала собі заробітків на Херсонщині, Катеринославщині, в промислових містах. Наприклад, тільки протягом 1901 року з містечка пішло 319 чоловік. Під час революції 1905— 1907 рр. в економіях прокотилася хвиля страйків сільськогосподарських робітників, які вимагали підвищення заробітної плати, поліпшення умов життя. Заворушення були придушені козаками. 17 страйкарів кинули до в’язниці. Одним з організаторів виступів був сільський учитель із Слободи Г. І. Щиголь. У його хаті друкувалися прокламації і листівки. За революційну діяльність царський уряд заслав Г. І. Щиголя на каторгу. Під час столипінської аграрної реформи частина селян-бідняків переселилася до Уссурійського крайю і Оренбурзької губернії, але більшість з них повернулася зовсім розореною і зубожілою. 1914 року в Тетієві було 1677 дворів, де проживало 10 203 чоловіка. Селянам належало 4169 десятин землі, а поміщиці М. І. Морочинській і капіталістові Я. М. Бернеру — 4676 десятин. Найбільшим промисловим підприємством Тетієва був ливарний завод Глишпора; Він виробляв 4 тис. пудів чавунного литва для потреб місцевих цукрових заводів та економій. У 1914 році тут працювало 18 робітників і 4 підлітки. За каторжну працю вони одержували близько 70 коп. на день. Діяло також 3 водяні млини, цегельня й свічкове підприємство. Значного розвитку набула торгівля. У містечку налічувалося 54 крамниці, З магазини готового одягу, 3 — канцелярських приладь, 16 складів. Про великий обсяг торгівлі свідчить існування в Тетієві 3-х кредитних банківських установ. Місцеві власті майже не турбувалися про благоустрій. Вулиці не були впорядковані. Коли наставав вечір, вони поринали в темряву. Медичну допомогу населенню подавала земська лікарня на 25 ліжок, побудована у 1912 році. В ній працювали 1 лікар, 3 фельдшери і акушерка. Крім того, практикували 5 приватних лікарів, у т. ч. один зубний. Діяла земська аптека, 4 аптекарські крамниці. Дуже мало уваги приділялося освіті. Перша однокласна парафіяльна школа в Слободі виникла на початку 60-х років XIX ст. У Тетієві працювали церковнопарафіяльна католицька школа. Тільки напередодні Лютневої революції земство заснувало двокласну школу, де викладання велося російською мовою. Переважна більшість населення залишалася неписьменною. Після повалення царизму в квітні 1917 року відбулися селянські заворушення. Селяни громили економії, не давали заготовляти паливо для Кашперівського цукрового заводу. Тимчасовий уряд надіслав до містечка 50 кінних козаків, які жорстоко розправлялися з непокірними.
